Tablica nr 3 – Leśnictwo Brzezinki (Forstwesen Kotzuren), dawna owczarnia, Schäferbrache (Owczy ugór), Szicwelna, Na pańskim

Teren Leśnictwa Brzezinki leży na Progu Woźnickim[1], a cieki wodne spływają do rzeki Myśliny, zwanej kiedyś Potokiem Bzionkowskim lub Rzeką od Bzionkowa. Obok leśniczówki znajdują się trzy stawy powstałe w latach powojennych. W strumyku, jeszcze w latach 80-tych, występowały raki. Można tu znaleźć  nasadzenia nietypowych drzew takich jak: wiązy, jesiony, kasztanowce oraz takich roślin jak  tawuła wierzbolistna. Po obu stronach drogi do leśniczówki  znajdują się pozostałości alei drzew.

Nazwa Leśnictwa Brzezinki została nadana dopiero w 1972 roku przy okazji reorganizacji ówczesnego Nadleśnictwa Dobrodzień[2]. Nazwę Leśniczówki Kocury, zastąpiono nazwą Leśniczówka Brzezinki (przeniesioną z Leśniczówki Klekotnej, której budynki zostały mieszkaniami służbowymi leśniczego).  Do obecnego Leśnictwa Brzezinki została dodatkowo włączona leśniczówka na Leśniokach (Poczołków).  Dawna Leśniczówka Kocury pozostała główną siedzibą leśniczego. Historyczne nazwy leśniczówki Brzezinki to: Forstwesen Kotzuren, Forstwesen Birkental oraz Leśnictwo Kocury.

Widokówka z wizerunkiem leśniczówki w Kocurach (prawy górny róg), Źródło: Archiwum prywatne

Historia zabudowań w miejscu leśniczówki w Kocurach sięga roku 1612. W tym okresie na częściowo wyciętych połaciach lasu zwanych Łomina oraz Schäferbrache (Owczy ugór), właścicielka tych ziem Anna Jarocka von Jarotschin założyła owczarnię[3]. W momencie jej budowy okolica miała już swoją nazwę Koczury (Koczurowskie, w XVIII wieku zmieniono nazwę na Kotzury i Kotzuren)[4], a także na Koczurry[5]. Owczarnia była prawdopodobnie uzupełnieniem folwarku istniejącego już wtedy na obecnej ulicy Szemrowickiej w Kocurach.

Guttentag 1938r. okolice Leśniczówki, Źródło:Archiwum prywatne.

„Z książki księdza Augustina Weltzla „Geschichte der Stadt und Herrschaft Guttentag”, dowiadujemy się, że w tamtych czasach dwaj owczarze z Kocur Adam Gribis i Walek Maciolczik za wynajem owczarni płacili po 40 talarów na rok. Ponadto uiszczali 3 talary za możliwość udoju każdych stu owczych matek i po 14 talarów za możliwość utrzymania „na pańskim” świń i drobiu”[6].

Nazwisko związane z Kocurami występuje  kilkakrotnie w urbarzu dobrodzieńskim z 1739 roku. Są to Thomek Kocur z Szemrowic  oraz Jan Lubojenski z Kotzur, który płacił 12 talarów ze swojego gosodarstwa. Natomiast wielkość pogłowia w trzech folwarkach Marzatka, Bzionków i Koczurowskie wynosiła 800 sztuk owiec, z których łącznie płacono 333 talary i 12 groszy[7].  Na Śląsku pierwsze talary pojawiły się w XVI wieku[8].

Zmianę charakteru Kocur powiązać można z załamaniem się produkcji sukienniczej i hodowli owiec na terenie Górnego Śląska i przejęciem jej przez inne ośrodki w tej części  Europy[9]. Owczarnię przekształcono na leśniczówkę. Ostatni budynek owczarni, gdzie były trzymane owce, został przekształcony częściowo na stodołę oraz na miejsce przechowywania  sprzętu leśnego, a także na stajnię dla koni pracujących w lesie. Starsi ludzie wspominają ten budynek jako ogromną stodołę, która z powodu złego stanu została rozebrana w latach 50-tych XX wieku. Ostatnie stado owiec, które było wypasane na terenie leśniczówki  pod koniec XX wieku, było prywatnym stadem leśniczego. Na terenie leśniczówki był również piec do wypieku chleba, w którym okoliczni mieszkańcy wypiekali chleb. Na  drzewie obok wisiała kapliczka.

Leśniczówka to nie tylko budynki i lasy, ale także ludzie, który pracowali tu na przestrzeni wieku. Pierwszym udokumentowanym leśniczym jest Anton Neumann, który jest wymieniony jako świadek chrztu w księgach parafialnych w Sierakowie Śląskim w 1786 roku[10].

W 1806 roku lasy zostały podzielone na oddziały (pola)[11].

Zarobki leśniczego wynosiły na przykład w 1833 roku 42 talary rocznie, a w 1836 roku 72 talary. W Kocurach w 1844 roku na stałe pojawia się pracownik służby leśnej. Pierwszym był Forstassessor Anton Schindler, posiadał on broń i mieszkał na terenie byłej owczarni. Forstassessor podczas służby zobowiązany był nosić zieloną kurtkę ze stojącym czarnym kołnierzem, mosiężne guziki na których widniał książęcy herb, rumak z orłem oraz okrągły napis „Herzoglich Braunschweig – Oels’sches Forst – Amt”. Przepasany był czarnym pasem z żółtą sprzączką, również z książęcym herbem[12].

Według przekazanej tradycji ustnej w 1919 roku gajowy Land zastrzelił w obronie własnej złodzieja drewna.

Lista leśniczych (Förster, po śląsku „Feśter”) pracujących na terenie leśniczówki Brzezinki, którą udało się ustalić. Jest niepełna i brakuje niektórych danych osobowych:

Leśniczy na polowaniu. Źródło: Archiwum prywatne
  • Anton Neumann, 1786
  • Anton Schindler, 1844
  • Bolko van Hahn,
  • Otto Speer 
  • Hugo John
  • Löbel
  •  Reinhold Rieger 1880
  • Adolf Bruhn, 1908
  • Land, 1919
  • Matecki lub Małecki
  • Glombica, 1945
  • Bendarczyk 1945-1950
  • Dondela  1950-1954
  • Wiesław Raniewicz
  • Zenon Paluch
  • Hubert Potyka
  • Karol Kukulski
  • Zbigniew Woźniak
  • Krystian Wójcik

Szicwelna  (Schießwelle, Strzelnica), był to wał strzelecki położony za leśniczówką, gdzie leśniczy i ich goście, między innymi właściciel lasów, Fryderyk August III, król Saksonii strzelali do ruchomych sylwetek zwierząt, które były umocowane na sznurach, a w rowach wzdłuż strzelnicy dzieci z Kocur przeciągały te sylwetki zwierząt za pomocą sznura. Dzieci otrzymywały za tę prace parę fenigów, co było dla nich wielką radością, że aż po wielu dziesięcioleciach nadal wspominały to zajęcie. Może za organizowanie zawodów strzeleckich, a może za udane polowanie, leśniczy Adolf Bruhn w 1908 roku został odznaczony Saksońskim Krzyżem Alberta, o czym poinformowała lokalna prasa[13].

„Na pańskim”, jest to nazwa pól położonych między leśniczówką, a ulicą Krzywą.  Nazwa ta może pochodzić z czasów, kiedy założono w Kocurach owczarnię. Pola te na początku wynajmowali od „Panów” prawdopodobnie dzierżawcy owczarni, a następnie pracownicy leśni od Leśnictwa. Sytuacja ta miała miejsce jeszcze w 1990 roku. Pola podzielone było na podłużne pasy. Na przełomie wieków na pole „Na pańskim” wożono glinę z wyrobisk w lesie, która nie nadawała się na cegły. Rozdrobniona glina użyźniał słabą glebę i pozwalała utrzymać wilgoć w lesie.  

Schäferbrache, (Owczy Ugór)[14] był to ostatni kawałek niezalesionych pastwisk położony za leśniczówką. Na przełomie XIX i XX wieku zalesiono je, a jeszcze w latach 50-tych XX wieku sadzono tam leszczyny.

Leśnictwo Brzezinki (Forest district Brzezinki/Forstwesen Kotzuren), a former sheepfold, Schäferbrache (Owczy ugór/Sheep fallow), Szicwelna, Na pańskim

The area of forest district Brzezinki lies in Woźniki Ledge[1] and watercourses flow into Myślina river, formerly called Potok Bzionkowski (Bzionków Stream) or Rzeka od Bzionkowa (River from Bzionków). Next to the forester’s lodge there are three ponds that were built after the war. In the stream there still were crayfish in the 1980s. Plantings of non-typical trees, such as elms, ashes, chestnuts, and willow spirea, can be found here. There are residues of a tree alley on both sides of the road to the forester’s lodge.

The name of the forest district Brzezinki was given in 1972 during reorganization of then forestry service office in Dobrodzień[2]. The name of forester’s lodge Kocury was replaced by the forester’s lodge Brzezinki (moved from forester’s lodge Klekotna, where foresters have had accommodation provided by their employer).  To the current forest district Brzezinki the forester’s lodge in Leśnioki (Poczołków) was additionally added.  The former forester’s lodge Kocury has remained the main office of a forester. Historical names of forester’s lodge Brzezinki are: Forstwesen Kotzuren, Forstwesen Birkental, and forest district Kocury.

The history of buildings in the place of the forester’s lodge in Kocury dates back to 1612. In the mentioned period on the partially felled areas of forest called Łomina and Schäferbrache (Owczy ugór/Sheep fallow) the owner of those lands – Anna Jarocka von Jarotschin – had a sheepfold built[3]. At the time of construction of the sheepfold the area already had its name which was Koczury (Koczurowskie, in the 18th century the name was changed into Kotzury and Kotzuren)[4], and also Koczurry[5]. The sheepfold was probably an addition to the manor farm located in present Szemrowicka street in Kocury.

‘Book written by reverend Augustin Weltzl entitled “Geschichte der Stadt und Herrschaft Guttentag” says that at that time two shepherds from Kocury – Adam Gribis and Walek Maciolczik – paid for the lease of the sheepfold 40 thalers per year each. Additionally they paid 3 thalers for the possibility of milking every hundred sheep, and 14 thalers each for the possibility of keeping on “na pańskim” pigs and poultry’[6].

The last names related to Kocury occur several times in the urbarium of Dobrodzień from 1739. They are Thomek Kocur from Szemrowice and Jan Lubojenski from Kotzury, who paid 12 thalers from his farm. The size of the inventory in three manor farms Marzatka, Bzionków, and Koczurowskie was 800 sheep, for which a total of 333.12 thalers were paid[7].  The first thalers appeared in Silesia in the 16th century[8].

The change of nature of Kocury can be linked with the collapse of the clothmaking and sheep farming in the Upper Silesia, and overtaking it by other centres in this part of Europe[9]. The sheepfold has been transformed into the forester’s lodge. The last building of the sheepfold, where sheep were kept, has been transformed partly into a barn and place for storing forestry equipment, and into a stable for horses working in the forest. Elderly people remember this building as a huge barn, that due the poor condition was pulled down in the 1950s. The last flock of sheep that was grazed in the area of the forester’s lodge at the end of the 20th century was a personal flock of a forester. In the area of the forester’s lodge there was also a bread oven used by local residents. Next to it a shrine hung on a tree.

The forester’s lodge is not only buildings and forests but also people who worked here over the century. The first documented forester is Anton Neumann, who is listed as a witness of baptism in parish documents in Sieraków Śląski in 1786[10].

In 1806 forests were divided into divisions [11].

Annual salary of a forester in 1883 was 42 thalers and in 1836 it was 72 thalers. In Kocury a forest service worker appeared on a permanent basis in 1844. The first one was assistant forester (Forstassessor) Anton Schindler, who owned a rifle and lived in the territory of the former sheepfold. An assistant forester, when on duty, had to wear a green jacket with a black, stand-up collar, and brass buttons with the coat of arms of the prince – a steed and an eagle – and round inscription ‘Herzoglich Braunschweig – Oels’sches Forst – Amt’. He also wore a black belt with a yellow buckle, also with the coat of arms[12].

According to oral tradition, in 1919 young gamekeeper Land shot a wood thief in self-defence.

List of foresters (Förster, ‘Feśter’ in Silesian) who have worked in the territory of the forester’s lodge Brzezinki. This list is not complete and some personal data is missing.

  • Anton Neumann – 1786,
  • Anton Schindler – 1844,
  • Bolko van Hahn,
  • Otto Speer, 
  • Hugo John,
  • Löbel,
  •  Reinhold Rieger – 1880,
  • Adolf Bruhn – 1908,
  • Land – 1919,
  • Matecki or Małecki,
  • Glombica – 1945,
  • Bendarczyk – 1945–1950,
  • Dondela – 1950–1954,
  • Wiesław Raniewicz,
  • Zenon Paluch,
  • Hubert Potyka,
  • Karol Kukulski,
  • Zbigniew Woźniak,
  • Krystian Wójcik.

Szicwelna  (Schießwelle, Strzelnica/Shooting range) was a shooting embankment behind the forester’s lodge, where foresters and their guests, among others the king of Saxony Frederick August III who was the owner of the forests, shot at moveable animal silhouettes, that were attached to ropes, and in the ditches along the shooting range children from Kocury dragged these silhouettes with a rope. The children got a few pfennige for this work and it was so great joy for them so they still recalled this activity after many decades. Maybe for organizing shooting competitions or maybe for successful hunting forester Adolf Bruhn was awarded the Saxon Albert Order in 1908 and local press informed about that fact[13].

‘Na pańskim’ (On Lord’s) is the name of fields located between the forester’s lodge and Krzywa street.  This name may come from times when the sheepfold in Kocury was founded. Those fields were probably at first rented from ‘lords’ by tenants of the sheepfold and then by forest workers from the forest office. They rented the fields still in 1990. These fields were divided into elongated stripes. At the turn of the century to the ‘Na pańskim’ field clay from excavations from the forest, that was not suitable for bricks, was transported. Fragmented clay fertilised the poor soil and kept the forest moist. 

Schäferbrache (Owczy Ugór, Eng. Sheep Fallow)[14] was the last part of treeless pastures located behind the forester’s lodge. At the turn of the 19th and the 20th centuries they were afforested and in the 1950s hazels were planted there.

Forstwesen Brzezinki  (Forstwesen Kotzuren), ehemalige Schäferei,  Owczy ugór (Schäferbrache), Szicwelna, Na pańskim

Das Gebiet des Forstwesens Brzezinki liegt auf der Woischnik-Schwelle[1], und die Fließgewässer laufen in den Fluss Myślina ab, der einst Bzionkowski Bach oder Fluss von Bzionków genannt wurde. Neben dem Forsthaus befinden sich drei Teiche, die in den Nachkriegsjahren entstanden sind. In dem Bächlein kamen noch in den 80er Jahren Flusskrebse vor. Man kann hier Pflanzungen von ungewöhnlichen Bäumen finden, wie z.B.: Ulmen, Eschen, Kastanien sowie solchen Pflanzen wie Spiersträucher. Auf beiden Seiten des Weges nach dem Forsthaus befinden sich Überreste einer Baumallee.

Der Name des Forstwesens Brzezinki wurde erst im Jahre 1972 bei Umgestaltung der damaligen Försterei Dobrodzień erteilt[2]. Der Name Forsthaus Kocury wurde mit dem Namen Forsthaus Brzezinki ersetzt (übertragen vom Forsthaus Klekotna, dessen Gebäuden zu Dienstwohnungen des Försters wurden).  Dem derzeitigen Forstwesen Brzezinki wurde zusätzlich das Forsthaus in Leśnioki (Poczołków) hinzugefügt.  Das ehemalige Forsthaus Kocury ist der Hauptsitz des Försters geblieben. Die historischen Namen des Forsthauses Brzezinki sind: Forstwesen Kotzuren, Forstwesen Birkental sowie Leśnictwo Kocury.

Die Geschichte der Gebäude am Platz des Forsthauses Kocury reicht in das Jahr 1612 zurück. In dieser Zeit gründete die Besitzerin dieser Gebiete Anna Jarocka von Jarotschin auf den teilweise abgeholzten Waldgebieten, welche Łomina sowie Schäferbrache (Owczy ugór) genannt wurden, eine Schäferei[3]. Zum Zeitpunkt des Baus hatte die Gegend bereits den Namen Koczury (Koczurowskie, im 18. Jahrhundert wurde der Name auf Kotzury und Kotzuren geändert)[4], sowie Koczurry[5]. Die Schäferei ergänzte wahrscheinlich den derzeitigen Gutshof, der schon damals an der Szemrowicka Straße in Kocury vorhanden war.

„Aus dem Buch des Priests Augustin Weltzl „Geschichte der Stadt und Herrschaft Guttentag” erfahren wir, dass in der damaligen Zeit zwei Schäfer aus Kocury, Adam Gribis und Walek Maciolczik, 40 Taler pro Jahr für Anmieten eines Schafstalls bezahlten. Darüber hinaus bezahlten sie 3 Taler für die Möglichkeit, jede hundert Schafsmütter zu melken, und 14 Taler für die Möglichkeit, „auf dem Herrengut” Schweine und Geflügel zu halten”[6].

Die mit Kocury verbundenen Namen tauchen mehrmals im Urbarium von Dobrodzień aus dem Jahre 1739 auf. Es sind Thomek Kocur aus Szemrowice sowie Jan Lubojenski aus Kotzuren, der 12 Taler aus seinem Hof zahlte. Die Größe des Viehbestands in drei Gutshöfen Marzatka, Bzionków und Koczurowskie betrug 800 Stück Schafe, für die insgesamt 333 Taler und 12 Groschen bezahlt wurde[7].  In Schlesien erschienen die ersten Taler im 16. Jahrhundert[8].

Die Veränderung des Charakters von Kocury kann mit dem Zusammenbruch der Stoffproduktion und der Schafzucht in Oberschlesien und ihrer Übernahme durch andere Zentren in diesem Teil Europas verbunden sein [9]. Der Schafstall wurde in ein Forsthaus umgewandelt. Das letzte Schäfereigebäude, wo die Schafe gehalten wurden, wurde teilweise in eine Scheune und einen Platz zur Aufbewahrung von Forstausrüstung sowie einen Pferdestall für die im Wald arbeitenden Pferde umgewandelt. Ältere Menschen erinnern sich an dieses Gebäude als eine riesige Scheune, die in den 50er Jahren des 20. Jahrhunderts aufgrund ihres schlechten Zustands abgerissen wurde. Die letzte Schafherde, die gegen Ende des 20. Jahrhunderts auf dem Gelände des Forsthauses weiden gelassen wurde, war eine private Herde des Försters. Auf dem Gebiet des Forsthauses war auch ein Brotbackofen vorhanden, in dem die Anwohner Brot backten. Auf einem Baum daneben hing eine Betsäule.

Ein Forsthaus besteht nicht nur aus Gebäuden und Wäldern, sondern auch aus Menschen, die hier im Laufe der Jahrhunderte arbeiteten. Der erste in den Dokumenten vorkommende Förster ist Anton Neumann, der in den Pfarrbüchern in Sieraków Śląski aus dem Jahre 1786 als Taufzeuge genannt wurde[10].

Im Jahre 1806 wurden die Wälder in Abteilungen (Felder) unterteilt[11].

Im Jahre 1833 betrug der Verdienst eines Försters 42 Taler pro Jahr und im Jahre 1836 72 Taler. In Kocury erschien im Jahre 1844 dauerhaft ein Angestellter des Forstdienstes. Der erste war der Forstassessor Anton Schindler, er besaß ein Gewehr und wohnte auf dem Gebiet des ehemaligen Schaftalls. Der Forstassesor war verpflichtet, während des Dienstes eine grüne Jacke mit einem stehenden schwarzen Kragen und Messingknöpfen zu tragen, auf denen das Fürstenwappen, ein Ross mit einem Adler und der Umschrift „Herzoglich Braunschweig – Oels’sches Forst – Amt” stand. Er war mit einem schwarzen Gürtel mit einer gelben Schnalle umgürtet, ebenfalls mit dem Fürstenwappen.

Laut der mündlicher Überlieferung erschoss der Forstgehilfe Land in Notwehr einen Holzdieb.

Die Liste der Förster (auf Schlesisch „Feśter”), die auf dem Gebiet des Forsthauses Brzezinka arbeiteten, die es zu ermitteln gelungen ist. Sie ist unvollständig und es fehlen manche Personendaten:

  • Anton Neumann, 1786
  • Anton Schindler, 1844
  • Bolko van Hahn,
  • Otto Speer 
  • Hugo John
  • Löbel
  •  Reinhold Rieger 1880
  • Adolf Bruhn, 1908
  • Land, 1919
  • Matecki oder Małecki
  • Glombica, 1945
  • Bendarczyk 1945-1950
  • Dondela  1950-1954
  • Wiesław Raniewicz
  • Zenon Paluch
  • Hubert Potyka
  • Karol Kukulski
  • Zbigniew Woźniak
  • Krystian Wójcik

Szicwelna (Schießwelle, Schießplatz) war eine Schießwelle, die hinter dem Forsthaus lag, wo die Förster und ihre Gäste, unter anderem der Eigentümer der Wälder, Friedrich August III., der König von Sachsen, auf bewegliche Silhouetten von Tieren schossen, die an Seilen befestigt waren, und in den Gräben entlang der Schießwelle zogen Kinder aus Kocury diese Silhouetten von Tieren mit einem Seil. Die Kinder erhielten ein paar Pfennig für ihre Arbeit, was für sie eine große Freude war, sodass sie sich sogar nach vielen Jahrzehnten an diese Beschäftigung erinnerten. Vielleicht für die Veranstaltung von Schießwettbewerben oder für die erfolgreiche Jagd wurde der Förster Adolf Bruhn im Jahre 1908 mit dem Sächsischen Albertkreuz ausgezeichnet, worüber von der lokalen Presse berichtet wurde [12].

„Na pańskim” („Auf dem Herrengut”) ist ein Name von Feldern, die zwischen dem Forsthaus und Krzywa Straße liegen.  Der Name kann aus den Zeiten stammen, in denen die Schäferei in Kocury gegründet wurde. Diese Felder mieteten zuerst die Schäfereipächter von den „Herren” und dann die Forstarbeiter von der Forstwirtschaft. Die Situation fand noch im Jahre 1990 statt. Die Felder wurden in längliche Streifen geteilt. Um die Jahrhundertwende wurde auf das Feld „Auf dem Herrengut” Tonerde aus einem Abbauhohlraum im Wald befördert, welche für Ziegelherstellung nicht geeignet war. Der zerkleinerte Ton befruchtete den armen Boden und ermöglichte Erhaltung der Feuchtigkeit im Wald. 

Owczy Ugór (Schäferbrache) war der letzte Teil von nicht bewaldeten Weideflächen, der hinter dem Forsthaus lag. Um die Wende vom 19. zum 20. Jahrhundert wurden sie bewaldet und noch in den 50er Jahren des 20. Jahrhunderts wurden dort Hasel gepflanzt.

Лісництво Бжезінкі (Forstwesen Kotzuren), колишня кошара, Schäferbrache (Овечі Перелоги), Шіцвелна (Szicwelna), На панському

Лісництво Бжезінкі розташоване у Возьницькому Прозі (Próg Woźnicki)[1]. Водотоки впадають у річку Мисліну, яку колись називали Бзіонківським струмком або Річкою від Бзіонкова. Біля будиночку лісника знаходяться три стави, які виникли у післявоєнні роки. У струмку ще у 80-их роках жили раки. Можна тут також знайти посадки нетипових дерев, таких як: в’язи, ясені, каштани, і таких рослин, як таволга верболиста. З обох боків шляху до будиночку лісника знаходяться залишки алеї дерев.

Назву Лісництва Бжезінкі обрали щойно у 1972 році під час реорганізації тодішнього Надлісництва Добродень[2]. Лісництво Коцури перейменували на Лісництво Бжезінкі (будиночок лісника перенесено з села Клекотна – тамтешні будинки стали службовими квартирами лісника). До нинішнього Лісництва Бжезінкі додатково включено будиночок лісника у Лесьньоках (Почолкув). Колишнє Лісництво Коцури залишилося головною квартирою лісника. Історичні назви Лісництва Бжезінкі це: Forstwesen Kotzuren, Forstwesen Birkental та Лісництво Коцури.

Історія будівель на території лісництва у селі Коцури сягає 1612 року. У цей період на частково вирубаних ділянках лісу, які називали Ломіна і Schäferbrache (Овечі Перелоги), власниця цих земель, Анна Яроцька фон Ярочін, заснувала кошару[3]. Коли її будували, район вже носив свою назву Кочури (Кочурівські, у XVIII столітті його перейменували на Коцури і Коцурен (Kotzury і Kotzuren)[4], а також на Кочурри (Koczurry)[5]). Кошара, ймовірно, була частиною фільварку, який існував вже тоді на нинішній вулиці Шемровицькій у селі Коцури.

„Із книги священика Августіна Вельца »Geschichte der Stadt und Herrschaft Guttentag« ми дізнаємося, що у ті часи двох вівчарів із села Коцури, Адам Ґрібіс та Валек Мачьольчік, за орендування кошари платили по 40 талярів за рік, а також 3 таляри за можливість доїти кожну сотню овечих матерів та по 14 талярів за можливість утримувати »на панському« свиней і птицю”[6].

Пов’язане з Коцурами прізвища зустрічаються кілька разів у доброденському урбарі від 1739 року. Це Томек Коцур із села Шемровіце та Ян Лубоєнський із села Коцури, який платив 12 талярів зі свого господарства. Обсяг поголів’я в трьох фільварках, Мажатка, Бзіонкув та Кочуровське, становив 800 штук овець, за яких загалом платили 333 таляри і 12 грошів[7].

Перші таляри з’явилися у Сілезії у XVI столітті[8].

Зміну характеру села Коцури можна пов’язати із крахом суконного виробництва і вівчарства на території Верхньої Сілезії та їх перенесенням до інших центрів у цій частині Європи[9]. Кошару перетворили на будиночок лісника. Останній будинок кошари, де жили вівці, частково перетворили на сарай та приміщення для зберігання лісового обладнання, а також на стайню для коней, які працювали у лісі. Старші люди згадують цей будинок як величезний сарай. Через його поганий стан він був розібраний у 50-их роках ХХ століття. Остання отара овець, які паслися на території лісництва наприкінці ХХ століття, була приватною власністю лісника. У лісництві знаходилася також піч для випікання хліба, у якій навколишні жителі пекли хліб. На дереві поруч висіла капличка.

Лісництво – це не тільки будинки та ліси, але також люди, які працювали тут протягом століть. Першим  задокументованим лісником є Антон Неуманн, якого згадують як свідка хрещення у парафіяльних книгах села Сєракув Шльонський від 1786 року[10].

У 1806 році ліси поділили на одиниці (ділянки)[11].

Зарплата лісника становила, наприклад, у 1833 році 42 таляри на рік, у 1836 році – 72 таляри. У селі Коцури у 1844 році на постійно встановили посаду працівника лісової служби. Першим був Форштасесор Антон Шіндлер.  Він жив на території колишньої кошари і мав у своєму розпорядженні зброю. Під час служби був зобов’язаний носити зелену куртку зі стоячим чорним коміром та латунними ґудзиками, на яких зображено герб князя, коня з орлом і круглий напис „Herzoglich Braunschweig – Oels’shes Forst – Amt”. Форштасесор був оперезаний чорним поясом з жовтою пряжкою, також з гербом князя[12].

За традиційними усними переказами, у 1919 році гайовий Ланд застрілив у цілях самооборони злодія деревини.

Список лісників (Förster, по-сілезьки „Feśter”), які працювали на території лісництва Бжезінкі, та прізвища яких вдалося встановити. Список неповний, бракує деяких особових даних.

  • Антон Неумамм, 1786
  • Антон Ші 
  • Гуґо Джон
  • Либель
  • Реінголд Ріґер, 1880
  • Адольф Брун, 1908
  • Ланд, 1919
  • Матецький або Малецький
  • Ґломбіца, 1945
  • Бендарчик, 1945-1950
  • Дондела, 1950-1954
  • Вєслав Ранєвіч
  • Зенон Палух
  • Губерт Потика
  • Кароль Кукульський
  • Збіґнєв Возьняк
  • Кристіан Вуйчік

Шіцвелна (Szicwelna, Schießwelle, Стрільбище) – це був стрілецький вал, розташований за будиночком лісника, де лісник та його гості, у тому числі власник лісів, Фредерик Август ІІІ, король Саксонії, стріляли до рухомих силуетів тварин на мотузках, за допомогою яких діти із села Коцури, сидячи у канавах уздовж валу, перетягували ці силуети. За таку роботу діти отримували декілька пфенігів, що було для них так великою радістю, що згадували це заняття багато десятків років пізніше. Може, за організацію змагань зі стрільби, а може, за успішне полювання лісник Адольф Брун у 1908 році був нагороджений Саксонським Хрестом Альберта, про що повідомляли місцеві газети[13].

„На панському” – це назва ділянок, розташованих між будиночком лісника та вулицею Кшивою. Вона може бути пов’язана із часами, коли у Коцурах заснували кошару. Ці ділянки початково орендували від „Панів”, імовірно, орендарі кошари, а потім – працівники лісництва. Так це виглядало ще у 1990 році. Ділянки були поділені на довгі пояси. На межі століть на ділянку „На панському” з лісових районів возили глину, яка не надавалася для виробництва цегли. Роздрібнена глина удобрювала слабкий ґрунт та дозволяла утримувати вологу в лісі.

Schäferbrache (Овечі Перелоги)[14] – це був останній шматок незалісених пасовищ, розташований за будиночком лісника. На межі ХІХ та ХХ століть там посадили ліс, а ще у 50-тих роках – лещину.


[1]  www.krainadinozaurów.pl   Inwentaryzacja Obiektów Przyrodniczych  3. Gmina Dobrodzień str.60

[2]  K. Koszarek „Przyczynki do dziejów lublinieckich lasów” str.6 i 37

[3]  P. Mrozek „Portrety wsi Ziemi Dobrodzieńskiej, historia i współczesność”  Dobrodzień 2011 str. 60

[4]    „Kocury i Malichów zarys dziejów od czasów najdawniejszych do 1945 roku” pod redakcją M. Sawickiego, Olesno  2012 str. 53

[5]   Mapa „Ober-Schlesien”

[6]   P. Mrozek „Miejsca historyczne i obiekty przyrodnicze na trasie wycieczki rowerowej w sołectwie Kocury” Dobrodzień-Kocury 2017 str.43

[7] „Kocury i Malichów zarys dziejów od czasów najdawniejszych do 1945 roku” pod redakcją M. Sawickiego, Olesno  2012 str. 63

[8]  http://sobotka.uni.wroc.pl/wp-content/uploads/2017/07/Sobotka_20_1965_3_318-325.pdf

[9] „Kocury i Malichów zarys dziejów od czasów najdawniejszych do 1945 roku” pod redakcją M. Sawickiego, Olesno    2012 str. 56

[10]      J.Tyrol „Dawno temu w lesie. Einst im Walde” Nakło Śląskie 2011 str.261

[11]  K. Koszarek „Przyczynki do dziejów lublinieckich lasów” str.34

[12]   J.Tyrol „Dawno temu w lesie. Einst im Walde” Nakło Śląskie 2011 str.41

[13]P. Mrozek „Portrety wsi Ziemi Dobrodzieńskiej, historia i współczesność”  Dobrodzień 2011 str. 62

[14]P. Mrozek „Portrety wsi Ziemi Dobrodzieńskiej, historia i współczesność”  Dobrodzień 2011 str. 61

Dodaj komentarz

Twój adres e-mail nie zostanie opublikowany. Wymagane pola są oznaczone *