Tablica nr 4
Przy Centrum Aktywności Wiejskiej
Відомі особистості, пов’язані з селом Коцури та парафією Шемровіце
Народився 30 жовтня 1908 р. У м. Коцури (Коцурен). 1 березня 1930 року вона вступила до ордена сестер -служанок Сілезії Пресвятої Діви Марії Непорочного Зачаття, а 21 жовтня 1931 року прийняла свою релігійну професію. Померла 26 січня 1945 року в Пільховіце. Дочка Томаша і Пауліни Цай, охрещена 1 листопада 1908 р. У парафіяльній церкві в Добродзені. Підтверджено 9 вересня 1922 року. Вона відвідувала школу з 1915 по 1923 рік у Коцурах. Змалку вона хотіла присвятити себе Богові в релігійному житті. У 22 роки вона змогла здійснити свої найгарячіші мрії. Вона завершила свій новацій у Порембі, а після того, як зробила свою святу професію, вивчилаcя нa медсестру у лікарні Згромадження у Стшельце. Вона пройшла державний іспит у 1935 році. Вона померла трагічною смертю під час Другої світової війни в Пільховіце, поблизу Глівіце. Сестра Марія Ротрудіс разом з іншими сестрами залишалася зі своїми підoпічними, коли наближався фронт. Ймовірно, 18 січня 1945 року її зґвалтували та розстріляли рoсійські солдати і вона загинула у полум’ї монастиря у вогні. Похований у спільній могилі з сестрою Марією Людольфою Парзіч.
Народилася 3.10.1907 р. Маліхов / Добродзен, проф. студент. 19 жовтня 1929 року
Померла 8.2.1980 р. У Зборовському у 73, 52 зустрічах та 51 весілля. Провінція Ополе (сестри Сілезії, служниці Пресвятої Діви Марії Непорочного Зачаття)
Батьки: Альберт – фермер, а у Флорентини Міозги було 13 дітей – 6 дівчаток і 7 хлопчиків. Ельжбета була найстаршою, вона належала до Згромадження Діви Марії. Нова сестра матері була релігійною сестрою.
Протягом усього свого релігійного життя сестра М. Гервальд служила хворим та страждаючим на стаціонарному лікуванні та амбулаторною медсестрою в різних установах провінції Ополе. Роки Другої світової війни провела у Хросціні Опольській, з 1948 р. Працювала в лікарні у Забже, тому у 1962 році звільнена з посади в Ємієльніці, де вона також виконувала обов’язки начальника. Вона також була у Хшистовіце, Пільщ, а з 1972 року – у Глівіце, о вул.
Ягеллонський. Їй було все важче йти до хворих, особливо у багатоповерхівки, тому місцевий парафіяльний священик, отець Теофіл Вайлежол, OFM, надав сестрам невелику кімнату у ректорії, де вона могла облаштувати амбулаторію та приймати пацієнтів. Стан здоров’я сестри все більше погіршувався, і її доставили до Зборовського. Вона дуже страждала від раку, і через кілька місяців вона відійшла до Господа, якого мала вона багато років вірно служила хворим і страждаючим.
Похованa 11 лютого 1980 року в Зборовському. Під час останньої земної подорожі її супроводжували сестри, делегати з Генерального, з генеральним вікарієм С.М. Руфіна Голлі, сестри з Лесниці з провінційною начальницею М. Інносентою Томечек, сестрами з найближчих установ та найближчi родичi загиблої .
Доля мешканців села Коцури пов’язана з нашою парафією в Шемровіце. Парафіяльними священиками, з якими жителі Коцурів та Маліxова найбільше співпрацювали в останні роки, були прелат Збігнев Донарський та священик Генрік Малорний.
Він був парохом парафії Шемровіце, коли історична церква з модрини згоріла. Ця трагічна подія сталася 21 травня 1965 року, причина пожежі чітко не вcтaнoленав . Потім парафіяльний священик та мешканці парафії побудували новий храм у Шемровіце. З 1962 р. Парафіяльний священик приїхав до Коцурів вивчати релігію. Ця освіта проходила в приватних будинках з такими родинами: Ліхтфельд, Дудек Рафал (1969-1979) та Фуль (1979-1989).
На початку 1980 -х років отець Збігнев Донарський намагався побудувати каплицю в Коцурах. Він хотів орендувати у Герберта Дудека будівлю на вулиці Шемровицькій, 4, у якій він хотів створити кімнату для релігійної освіти та каплицю. Спочатку власник погодився, але був лише орендарем будівлі з комуни. Коли Дудек став власником будівлі, отець Донарський перестав бути парохом парафії Шемровіце.
Парафіяльний священик доклав зусиль, щоб покласти асфальтоване покриття на вулиці Шемровицькій у Коцурах, щоб мешканці сільської ради мали кращий доступ до парафіяльної церкви у Шемровіце.
він був парафіяльним священиком з 25 серпня 1984 р. По 25 серпня 2020 р.
Під час свого душпастирського служіння у парафії Шемровіце був добрим господарем. Він дбав про оточення церкви та пресвітерію, а також про самі будівлі. За ці роки він здійснив багато реконструкцій. Він дбав про кожного парафіянина. За 36 років служіння кількість парафій значно скоротилася. Багато людей, особливо молодь, виїхали за кордон, переважно до Німеччини.
Тому саме утримання парафії було значно утруднене, почався феномен «старіння парафії».
З самого початку створення Асоціації розвитку Коцурів та Маліxова «Бжозова Долина» парох був доброзичливим до ініціатив мешканців. З самого початку він відслужив травневі служби та польові меси під час наших пікніків, свят та спільних урожаїв. Він брав участь у колядках. Він стимулював жителів належним чином готуватися до перших праймеріз в історії нашої парафії, отця Петра Куча, з Маліxова. Отець Малорний викладав релігію до 1990 року в Коцурах ( цi уроки відвідував Петро Куч).
Перед святкуванням 400 -річчя Коцур парафіяльний священик закликав жителів складати гімн для Коцур та Маліxовa:
1.
У Коцурах, у Коцурах минуло 400 років, коли тут жили наші предки
P. Коцурій Маліxів – одна сім’я, старший чи молодший, хлопчик чи дівчинка.
2.
Вони тримали тут овець і погано обробляли землю, вони робили в лісі, тоді було важко.
3.
І тепер, і зараз тут живуть різні нації, вони намагаються жити злагоджено і планувати своє життя.
4.
У нас вже є пожежна станція, щоб зробити життя безпечнішим, допомагати іншим, коли вони потребують.
P. Тому що всі пожежники – це одна сім’я, старший чи молодший, хлопчик чи дівчинка.
5.
Ми прагнемо покращити ситуацію в майбутньому, щоб діти залишилися на своїй шльoнcькiй землі.
P. Добродзень, Гуттентаг на тій же землі, шльoнзaк, Поляк, Німець живуть як родина.
Батько Петро Куч родом з Маліхова. Він народився 7 червня 1975 р., У 1982-88 рр. Навчався у початковій школі в Добродзені, а з 1988 по 1990 рр. Навчався у Шемровіце. У 1990-94 роках він був учнем загальноосвітньої школи у Добродзені. У 1994-2000 роках, будучи випускником Вищої духовної семінарії Опольської єпархії в Нисі, а потім в Ополі, він вивчав теологію в Опольському університеті. 10 червня 2000 року він був висвячений на священика в соборі в Ополі єпископом єпархії, архієпископом Альфонсом Носсолом. З 16 серпня 2000 року був вікарієм у парафії с Святі апостоли Петро і Павло в Ополі. Звільнений з посади парафіяльного вікарія, у 2001/2002 навчальному році він вивчав канонічне право на юридичному факультеті, канонічному праві та адміністрації Люблінського католицького університету. Наступного навчального року він розпочав спеціалізоване навчання на факультеті канонічного права
Папський Григоріанський університет у Римі, який він закінчив у 2008 році. 1.09. У 2008 році він був призначений посадовою особою Опольського єпархіального суду, який тривав до 1 вересня 2018 року. З 4 листопада 2010 року по 14 лютого 2016 року він був за посадою членом Ради священиків. З 1 вересня 2018 року він є вікарієм у парафії с Св. Івана Євангеліста в Пачкуві. У 2003 році він опублікував книгу під назвою «Церковна історія Шемровича», в якій описує історію своєї рідної парафії.
Парафіяни особливо запам’ятали образ Ісуса, зроблений «бенедиктинським терпінням» отця Петра Куча. Це картина, вкрита різними зернами, яку поставили перед вівтарем у церкві в Шемровіце під час святкування парафіяльного врожаю.
Роберт Цiхнер, народжений 22 грудня 1885 р. І помер 9 вересня 1945 р., Прийшов до школи в Коцури з Космідера 1 квітня 1913 р. Він був католиком, одружився, коли прибув у Коцури, мав одного сина. У нього в Коцурах було ще двоє синів і дочка. Він працював у школі на невизначений термін. На початку своєї роботи вчитель заснував шкільну бібліотеку. Згідно з повідомленнями про візит, він вчився, його педагогічні навички були достатніми. Його колишні учні запам’ятали його як вчителя, якого слухали серед учнів. Він поблажливо подивився на використання дітьми шльoнcькoгo діалекту під час перерв. Студенти називали його Хюнхен (Кура), тому що він утримував птицю. Під час повстання на шльoнcьку він залишався в школі, хоча не міг викладати.
У 1942 році німецька влада ввела нові нормативні акти. Заборонялося вішати хрести в школах і молитися до і після школи. Роберт Цiхнер не знімав хрестів і молився зі своїми учнями, ризикуючи власним життям. Він продовжував викладати релігію в школі. Навчання проводилося німецькою мовою. Хоча церковні книги були польською мовою. Під час війни в школі навчалося близько 60 учнів. Наприкінці війни в школі було 107 дітей. Деякі з них були привезені в сільську місцевість зі своїх далеких сімей через бомбардування міст.
Решта мешканці Коцур та Лесьонок. Цiхнер був єдиним шкільним вчителем, який міг мати справу з групою дітей. Під час візиту було заявлено: «Цiхнер не є« свіжим »вчителем. Він повинен проявити набагато більше радості та ентузіазму у роботі з довіреними йому дітьми. Навчання пані Цiхнер з рукоділля ледь вистачило ». Під час нацистської пропаганди кожен мав щось доводити. Тож учитель організував Свято сільського врожаю у вигляді пікніка на лузі одним із фермерів. Також була зроблена врожайна корона. Раніше він ходив у похід зі своїми старшими дітьми в сусідній ліс. У 1945 році, 21 січня, радянська армія вступила в Коцури. Двох німецьких солдатів було вбито. Місцеве населення боялося поховати цих людей, тому Роберт Цiхнер та чотири чоловіки під покровом ночі поховали їх у могилі біля дороги. Він не поїхав до Німеччини. 14 лютого 1945 року його забрали люди з біло -червоними пов’язками на рукавах, він потрапив у табір, а потім був депортований до Росії. Чоловік, який 32 роки викладав у Коцурах, помер у Росії у вересні 1945 року. Роберт Цiхнер завоював велику повагу в очах мешканців Коцур: згаданий тут учитель, який «поводився так, як слід», з повагою згадував старше покоління.
Наталя Розмущ народилася 27 листопада 1934 року в місті Лопатно в Свентокшиській губернії. Після закінчення педагогічної середньої школи в 1955 році вона була працевлаштована вчителем у початковій школі в Турзі. Через рік її перевели на посаду завідуючої початковою школою у Кцоурах. У 1960 році вона стала радником районної національної ради в Шемровіце та активісткою Об’єднаної народної партії, в якій вона була секретарем райкому. У 1972 році вона була обрана до сейму Польської Народної Республіки у районі Битом. Вона була депутатом Сейму 6 -го терміну з 19 березня 1972 року по 19 березня 1976 року. Вона була членом комітету з питань освіти та виховання. . Пані Наталя приїхала в Коцури в 1956 році під дівочим прізвищем Наталя Шчібіш. Лише пізніше вона зустріла чоловіка і змінила ім’я на Розмущ.
Народила двох дітей – сина та доньку. На початку своєї роботи в Коцурах вони два роки навчали дітей разом з Владиславою Зіентарою.
На той час школa булa симилiтka. Діти 5-7 класів ходили до школи до обіду та до 1-4 дня. Пізніше відбулася реорганізація, і в Коцурах залишилося шість класів. На початку навчального року, який розпочався у вересні, діти пішли до школи, а ті, хто вперше пішов у школу, отримали згopтkи , так звані «титани», наповнені солодощами. У 1950 році в селі досі не було електрики. Електроенергія була подана лише в 1956-1959 роках. Згідно з розповідями пані Наталії, вона сприяла освітленню сільських доріг та будівництву автобусних зупинок, оскільки були запущені лінії ПКС. Через сполучення Велюнь-Озімек було багато автобусів, і їх перевозили
співробітників Хути Озімек. Це також сприяло підведенню телефонної лінії до школи. Було лише два aпapaти тeлeфоннi , у Коцурax та Малиxові, до школи та до лісничого. Учителька з любов’ю згадує свої роки в Коцурах. Вона каже, що серйозних освітніх проблем з дітьми не було. Діти були скромними, спокійними і слухняними. Після приїзду в Коцури у неї були проблеми з розумінням діалекту, оскільки вона родом з іншого регіону країни. Під час уроків вона вимагала від учнів правильної польської мови, але робила це заради дітей для подальшого навчання. Колишні учні також з любов’ю згадують вчителя. Один із колишніх студентів навіть каже: “Ця пані, мабуть, була надзвичайно терплячою до нас, щоб навчити нас чомусь іншому, ніж те, що було у нашому повсякденному житті, тому що вона прекрасно розуміла, що не всі залишатимуться вдомa, і хотілa підготувати нас до світу “за межами”.
Пані Наталя згадує, що, незважаючи на роботу вдома, переважно дітей фермерів, вонa булa обов’язковoю . А ті, кому була потрібна допомога у навчанні, могли взяти участь у шкільному таборі, де проводилися коригувальні уроки. Деякі іммігранти мають погані спогади про часи акліматизації в новому середовищі. Для групи сілезців прибуття людей з Центральної Польщі було неприйнятним. Діти новоприбулої родини згадують цей факт з великим жалем.
Спочатку пані Наталя та Владислава Зіентара організовують театральні вистави у школі. Вони вчать дітей різним співам. До участі запрошуються батьки дітей. Суспільне життя процвітає. Молодий педагогічний колектив хоче продемонструвати свою майстерність. Навесні та восени на шкільному подвір’ї є майданчик для виступів. Батьки можуть спостерігати, як діти сидять на лавках. Взимку, завдяки гостинності господаря, вистави можна подивитися в сусідній
кopчмі. Також проводяться весілля та танцювальні вечірки. Жителі готували їжу вдома, а в залі виконувались лише танці. Пані Наталя викладала в школі в Коцурах до 1976 року. Пізніше, після двадцяти років роботи в школі в Коцурах, вoнa переїжджає до Добродзеня і починає працювати там.
- P. Kuc „Kościelne dzieje Szemrowic” Lubliniec 2003 s. 51
- http://www.swzygmunt.knc.pl/MARTYROLOGIUM/POLISHRELIGIOUS/vPOLISH/HTMs/POLISHRELIGIOUSmartyr3904.htm
- S. M. Szmidt „Nekrologi Sióstr Służebniczek NMP Niepokalanie Poczętej (Śląskich), Wrocław 1983 s. 88
- http://www.historiapilchowice.pl/wp-content/uploads/2018/10/07_Historia_www2.pdf s. 29
- S. M. Szmidt „Nekrologi Sióstr Służebniczek NMP Niepokalanie Poczętej (Śląskich), Wrocław 1983 s. 88